Ці вишиванки відомі з першого погляду: широкі смуги вигадливих візерунків на світлому полотні вишиті переважно парними нитками. Зрідка на малюнку іскриться червоний або жовтий колір, але основний мотив обов'язково вишитий чорним. Сокальська вишивка – унікальне національне надбання, матеріальний символ творчого переосмислення збереження історії Роду.
Місто на Бузі – Сокаль
Крихітне містечко у Львівській області з величним бернардинським монастирем вперше згадується у літописах 1377 року. У 1424 Сокаль отримав Магдебурзьке право - особливий привілей, що захищала міську громаду від свавілля феодалів.
У 1519 поблизу невеличкого міста Белзького воєводства Польщі відбулася битва при Сокалі. Об'єднане польсько-волинське військо під проводом князя Костянтина Острозького з величезними втратами програло бій татарським військам кримського хана Мехмед Гірея.
За кілька днів до битви містечко Сокаль було повністю спалено та зруйновано татарською кіннотою. Загарбники фактично знищили або забрали у полон більшу частину населення міста. На згадку про трагедію жінки Сокаля почали використовувати для прикраси рушників та вбрання виключно нитки чорного кольору. Жалобний візерунок вирішили вишивати протягом дев'яти поколінь. Минуло декілька століть, але вишивки з міста Сокаль так і залишилися чорними.
Чорні візерунки сокальської вишивки
Спочатку основою орнаменту сокальської вишивки були виключно геометричні фігури. Кожен стібок розповідав родинну історію, наповнював орнамент смислами та особливою енергетикою.
На сокальській вишивці часто використовували класичні оберегові візерунки:
- квадрати – символи домашнього благополуччя;
- ромби – родючу землю;
- смуги – шляхи;
- зірки – оберіг від злих чарів та негативу;
- хрести – потужний захисний елемент.
Але у сокальській вишивці ці знаки були переосмислені. Чорний колір вишивки підкреслював гіркоту втрати, постійний біль про страшні дороги полонених, спалені поля і будинки, зруйновані надії та довгий період відчаю.
Чорний фон сокальської вишивки щільно заповнює полотно: чорний головний, саме він перетворює вбрання на кшталт жалобного, але завжди залишає трохи світлого фону. Так трагедія міста розказана візерунками на тканині, зафіксована для нащадків без літописів та фотографій.
У середині XIX століття майстрині із Сокаля стали частіше використовувати в прикрасі одягу та обрядових рушників рослинні орнаменти: гірлянди квітів, букети, суцільний малюнок із мініатюрних квітів шипшини, тюльпанів, маків, мальв, троянд, барвінку, сливи, ягід калини. Позитивні рослинні мотиви зробили сокальську вишивку менш трагічною, малюнки нитками по тканині знову стали оберегом.
Сокільський комір
Є в сокальських вишиванках одна особливість: вигадливо розшиті «богородичні» комірі. Складний довгий рослинний орнамент спочатку прикрашав весільні рушники для ікон Богородиці. Потім візерунки стали повторювати на комірах сукні нареченої, довжина вишивки значно перевищувала стандартні розміри.
Кожна наречена намагалася створити свій візерунок, окремі елементи візерунків ставали фамільними, передавалися у спадок без права повторення іншим родом. Нерідко перед весіллям майбутні родичі вивчали візерунки, щоб не допустити кровозмішування: сокальська вишивка грала роль генеалогічного дерева.
Сокальська вишивка до ХХ століття набула нових рис – вишукані візерунки нагадують мереживо, вишивка з мініатюрними елементами щільно заповнює полотно орнаментальним патерном.
Сучасну сокальську вишивку відрізняє бездоганна математична симетрія, рідкісне поєднання раціональності та художнього натхнення. Чорний колір переважає, вишиванки від сокальських майстринь відрізняє характерна сумна тональність, пам'ять про страшні втрати дбайливо зберігається. Сьогодні сокальська вишивка знов співзвучна трагічним подіям в Україні. Чорні нитки сокальської вишивки знову розповідають про гіркоту втрат та віру у збереження роду й перемогу добра.