Цієї ночі стираються кордони між світом реальності та потойбіччям. На лісових галявинах біля берегів річок та озер Волині яскраво горять багаття. Замість сучасних ритмів звучать старовинні наспіви, й навіть найвпертіші матеріалісти підсвідомо готові до чудес. Свято Івана Купала на Волині зберегло свою справжню природу та магію. Бажаєте стати героєм слов'янського фентезі? Приїжджайте святкувати Івана Купала на Волинь.
- 1. Містика язичницького Сонцеворота
- 2. Волинські вогні Івана Купала
- 3. Волинська Марена – альтернатива Козубу
- 4. Волинські обряди Купайли
- 5. Як на Івана Купалу зірвати квітку папороті
Містика язичницького Сонцеворота
Достеменно невідомо, за допомогою яких інструментів давні слов'яни щороку визначали день літнього сонцестояння. Але до свята готувались заздалегідь. Археологи знайшли кілька керамічних судин трипільської та черняхівської культур, на яких позначено головні календарні події року, і день літнього сонцестояння завжди виділено особливо. Астрономічний кордон, після якого дні знову стають коротшими, а ночі довшими, на Русі називали дуже точно - Сонцеворотом.
У найдовший день року слов'яни рано вранці на сході Сонця збирали росу - дорогоцінна волога захищала від темного чаклунства. Зібрані на Івана Купалу ягоди вважалися відмінним засобом від хвороб шлунка. Найдовшого дня року вся родина обов'язково зустрічала та проводжала сонце – це ритуальне дійство символізувало подяку за життєдайну силу. Усі щиро раділи дарам природи: важка робота у свято під забороною; стародавнім богам приносили жертви. Увечері всією громадою влаштовували ворожіння та святкування з танцями та піснями.
Вогні Івана Купала – не туристичний атракціон, це найдавніша ефективна магія розсіювання пітьми. Після заходу сонця жителі лісових країв відчайдушно чинили опір темним силам й галасливо святкували перемогу світла над темрявою. Стрибки через багаття, пошуки казкової папороті, численні забобони – так проявляється містична сила язичницького свята Сонцеворота.
Волинські вогні Івана Купала
Стрибки через багаття на Сонцеворот у різних слов'янських племенах мали різне значення. Нерідко через багаття стрибали лише хлопці чи дівчата – щоб отримати додаткову силу, здоров'я чи красу. Традиція парних стрибків на Івана Купала з'явилася на Волині набагато пізніше. У наші дні вважається: якщо пара під час стрибка через купальський вогонь не розіжме руки, бути їм разом до віку.
Леся Українка так описувала обряд купальського вогнища у Ковельському районі. Сільські парубки крадуть старий солом'яник – традиційний для цих місць плетений посуд для зберігання зерна та трав. Називають цей солом’яник Козуб та спалюють після заходу сонця. Вдень під час веселої ходи до майбутнього місця вогнища жителі села перегороджують шлях козубу різними старими дерев'яними предметами – все це піде у багаття.
За те, що з'явився до багаття без свого поліна (відмовився боротися з темними силами), на Волині могли серйозно покарати, збереглося прислів’я «хто прийде без поліна, той піде без коліна». Так що візьміть із собою гілки або поліно, якщо збираєтеся повеселитися біля купальського вогнища десь біля Шацьких озер, Луцьку або Рівного.
Волинська Марена – альтернатива Козубу
У протоіндоєвропейській мові корінь mar/mor означав «смерть». Так і з'явилося в слов'янській міфології потойбічне божество Мара, або Марена. Злий дух із потойбіччя здатний наслати на людей марево – небезпечні ілюзії. А якщо після смерті людини у світі живих залишалося щось важливе для покійника, Марена перетворювалася на його копію й ставала неспокійною примарою. На Волині також нерідко Марену вважали володаркою русалок, тому на Івана Купала хлопцям купатись було суворо заборонено.
З темними силами завжди треба боротися, і день Сонцеворота підходить для цього якнайкраще. На Івана Купалу жінки створювали фігуру Марени із соломи, прикрашали її намистами та стрічками; розважали її цілий день, щоб злий дух втратив пильність та силу. Увечері опудало Марени безжально спалювали.
Волинські обряди Купайли
Вогонь та вода – дві стихії, яким віддають належне в день Сонцевороту. Якщо Марену спалювали, то Купайлу відправляли у воду. Купайлою у волинських селах називали прикрашену стрічками та квітами гілку вишні чи берези. Під час свята навколо гілок танцювали, а на заході сонця дівчата йшли до річки і пускали Купайлу вниз за течією – проганяли все погане. Молоді хлопці нерідко намагалися по дорозі до річки відібрати Купайлу у дівчат. Якщо втратила гілку-Купайлу, вислуховуватимеш насмішки до наступної весни.
Леся Українка так описувала волинський обряд із Купайлою у Звягельському районі. Купайлою тут називають молоду берізку, яку прикрашають стрічками та свічками (аналог Травневого дерева західної Європи). Поки молоді хлопці намагаються зламати чи вкрасти деревце, дівчата у хороводі захищають Купайлу. Після ритуальної битви Купайлу кидають у річку, і дівчата його відспівують старовинними піснями.
Тільки після відспівування Купайли розпочинався традиційний ритуал ворожіння на нареченого. Два вінки з трав та лугових квітів юні волинянки опускали у воду: один уособлював саму дівчину, а другий – її майбутнього чоловіка. Якщо два вінки поєднувалися в річковому потоці – бути швидкому весіллю («скоро стану на рушник»). Якщо вінок віднесло течією до іншого берега – дівчина знайде свою долю далеко від дому. Вінок, що потонув, віщував: красуні не побачити власного весілля.
Як на Івана Купалу зірвати квітку папороті
Якщо вдалося зірвати неймовірної краси червону квітку папороті, отримаєш мудрість та владу над духами; здатність розуміти мови всіх живих істот, відкривати будь-які замки й знаходити скарби. Ця магічна вогняна квітка вважається прикрасою Пекла, тому злі духи ретельно оберігають скарб від поглядів звичайних людей. Існує безліч версій «достовірних» інструкцій для мисливців за квіткою папороті. Спробуєте?
У ніч на Івана Купали, до півночі треба знайти у лісі великий кущ папороті. На Волині поблизу річок та озер росте кілька видів папороті. Найрідкісніший – реліктова вужачка звичайна (лише один лист та спороносний колосок, що схожий на вужика), зустрічається у заповіднику «Прип'ять-Стохід».
Біля куща розстелити скатертину, на якій святили паски. Потім гострим ножем окреслити навколо себе коло і читати молитви: нечисть шумітиме, турбуватиме, відволікатиме голосами померлих родичів. Розквітає папороть рівно опівночі на одну мить: розкривається вогненним полум'ям, яке осяює все навколо.
У ніч на Івана Купалу біля волинських міст, сіл та заміських відпочинкових комплексів з'являються високі багаття, дівчата пускають на воду вінки, а сміливці шукають квіти папороті. Традиції живі. Приїжджайте, щоби побачити автентичні купальські ритуали давніх слов'ян.