Музей Л. Українки

Де мріє Мавка

Рекомендовано для тих, хто любить читати (просебе і вголос), або слухати, як це роблять інші

…Та ніч була місячною. Із дому вийшло тендітне дівча і самотою пішло до старого лісу. І слухало його тихий шелест, і вдивлялося в його темні обриси, і намагалося розгледіти світлу постать мавки, про яку розповідала матір. Через багато років у далекому краї талановита і вже відома письменниця створить драму-феєрію. Напише її всього за 10 літніх днів. А серед головних героїв буде Водяник, Русалка, Перелесник, Той, що греблі рве і, звісно, Мавка. І впродовж усього життя жінка із теплотою згадуватиме ті ліси, і білий будинок і рожеву кімнату, де вона писала підручник для сестер, де готувала до друку свою першу збірку поезій. Той дім зруйнували під час війни, а потім відродили і перетворили у музей, де досі зберігаються особисті речі, родинні світлини і видання творів письменниці, що прожила там дитинство і юність.

• Життя письменниці
• Історія виникнення музею
• Експозиція музею
• Як доїхати?
• Колодяжне - це, власне, вдома…
• Дійові особи

"Найрідніший край" - саме так Леся Українка говорила про Волинь. Тут пройшла частина її дитинства та юнацтва, а потім вона багато разів навідувалася сюди. Звідси, зачарована чудовими краєвидами, місцевими жителями, їх фольклором та міфологією, черпала поетеса творче натхнення та шукала героїв та їх образи для своїх творів.

Життя письменниці

Народилася Леся Українка (Лариса Косач) 25 лютого 1871 року у місті Звягель (зараз Новоград-Волинський). Її батьки були освіченими людьми, які дуже поважали літературу, тому вони приділяли багато уваги навчанню дітей. Вже в чотири роки Леся навчилася читати, а в шість почала вишивати. У будинку, де вона народилася, наразі діє меморіальний музей.

Мати Лесі Українки була письменниця, а батько – поміщик, що дуже цікавився літературою та живописом. Саме тому в їх будинку завжди збиралися письменники, художники, музиканти. Це дуже впливало на розвиток дітей у творчому руслі. Леся написала свої перші вірші у дев’ять років, а коли їй виповнилось тринадцять, два її вірші було надруковано у львівському журналі «Зоря». Тоді ж вперше з’явився її псевдонім - Леся Українка.

Леся Українка не відвідувала гімназію. Навчалася дома за програмою, що розробила для своїх дітей її мати. Хоча сама Леся пізніше жалкувала про те, що не відвідувала школу і не дістала строгості тодішньої освітньої системи, але вона із братом були дуже освіченими та розвинутими у всіх напрямках. Окрім домашнього навчання діти відвідували приватних вчителів.

У 1882 році батько Лесі придбав садибу у с. Колодяжне. З того часу сім’я перебралася на Волинь. Тоді родина мешкала у будинку, який називали «великим». Тут письменниця проводить свої дитячі та юнацькі роки. Та в цьому будинку в неї з’являються ще брат та дві сестри. У 1883 році письменниці ставлять діагноз туберкульоз кістки, з того часу починається тривале лікування.

У 1890 році батько збудував для Лесі окремий будиночок. Там було затишно і спокійно, це було місце, де письменниця могла писати свої твори. Цьому будинку також дали назву - "білий», тому що світився своїми білими стінами і на сонці, і при світлі місяця. На даху веранди будиночка було облаштовано солярій, де Леся могла приймати дуже необхідні їй сонячні ванни.

У 1896 році батько побудував ще один будинок - «сірий» - це був сімейний батьківський дім.

Вимушена постійно проходити лікування в Європі, Єгипті та на Кавказі, письменниця багато подорожувала, завдяки чому дуже розширила свій крогозор.

У 1907 році вона виходить заміж за молодшого за неї Климента Квітку і переїжджає з ним до Криму. В ці роки вона багато працює над своїми творами, створює нові та допрацьовує недописане. Разом з чоловіком працює над збіркою фольклору.

Останні роки свого життя вона провела у подорожах між Єгиптом та Грузією. Стан її здоров’я погіршувався. На звістку про тяжкий стан Лесі до неї приїхала її мати. У 1913 році у віці 42 років вона померла.

Історія виникнення музею

Музей славетної української письменниці розташовано на території садиби Косачів у селищі Колодяжне. Цю садибу колись придбав батько Лесі Українки і стала вона улюбленим місцем для всієї родини. Письменниця проживала тут з 1882 по 1907 рік з деякими перервами. Саме тут почалась її основна літературна діяльність. В цьому будинку, в спокої і творчому натхненні, було написано велику кількість творів, що увійшли до скарбниці української та світової літератури.

У лютому 1907 р. Леся побувала тут останній раз.

Мешканці села весь час доглядали за садибою, для них це було визначне місце. Тому у 1941 році виконком обласної ради прийняв рішення створити на території садиби музей-бібліотеку Лесі Українки. Але через місяць після цього почалася Велика Вітчизняна Війна, після якої частина двору була знищена. До процесу відкриття музею приступили вже після війни. Функціонувати він почав в 1949 році. Лесин «Білий» будинок було відремонтовано та засновано в одній кімнаті заснували музей, а в іншій – сільську бібліотеку. Пізніше було відремонтовано і батьківський «сірий» будинок. У 1958 році в глибині саду на території садиби було встановлено бронзове погруддя геніальної дочки українського народу. В травні 1963 р. в батьківському будинку було відкрито літературну виставку, а Лесин будиночок зроблено меморіальним. Тоді ж музей у Колодяжному офіційно призначили філіалом Волинського краєзнавчого музею. У 1971 році, на честь 100-річчя від дня народження поетеси, за садибою було висаджено лісопарк, в ньому, серед дерев, ховається криниця - Лесин кадуб. У 1980 році, на місці зруйнованого, найбільшого будинку Косачів, збудували нове приміщення для літературного музею. В ньому представлені фотографії родини та їх оточення, документи та звісно ж книги та записи Лесі Українки. А обидва будинки Косачів відбудували та відтворили в них обстановку відповідно до часів життя поетеси. Нині ці будинки вважаються пам’ятками історії України.

У 1991 році садибу знов повністю відреставрували, наблизивши її вигляд до європейських музейних стандартів, а також повністю поновили та дуже розширили експозицію.

Наразі музей може похвалитися майже сьома тисячами музейних предметів, до яких відносяться й меморіальні, які є безцінними для історії та культури українського народу.

Працівники літературно-меморіального комплексу не зупиняються в своїй праці та проводять значну науково-дослідницьку, пошукову та науково-освітню роботу. Завдяки цьому музей весь час доповнюється та обновлюється. Також працівники підтримують тісні зв’язки з українською діаспорою у Канаді та США.

Експозиція музею

Експозиція музею представлена меморіальною та літературною частинами, які повністю розкривають життя і творчість Лесі Українки. Музей-садиба займає три приміщення: два сімейні будинки - "Білий" та "Сірий" та будівлю літературного музею. В родинних будинках знаходиться меморіальна частина музею. Вони відбудовані і реконструйовані, а обстановку в них відтворено за спогадами та записами тих часів.

Лесин будиночок невеликий та має лише дві кімнати: ліворуч рожева, праворуч - блакитна.

Рожева кімната водночас була для письменниці і спальнею, і робочим кабінетом. Тут на стіні висить портрет Михайла Драгоманова, якого Леся вважала своїм вчителем, на кріслі лежать її білі плетені рукавички, на столі - чашка з блюдцем, а також листівки, датовані 1906 роком, на ліжку - домотканий косачівський рушник. Всі ці речі передала для музею племінниця поетеси. Уся інша обстановка кімнати відтворена за спогадами.

Блакитна кімната була вітальнею. Тут розміщено справжні меблі та речі родини Косачів: диван, стіл, годинник і рояль, який був подарунком від дружини Михайла Драгоманова.

Сірий батьківський будинок за розмірами більший та й кімнат в ньому було три. В одній був робочий кабінет її батька, а в двох інших - спальня і вітальня. У вітальні Косачі приймали гостей та ставили вистави лялькового театру для місцевих жителів. Тут частково збереглися сімейні речі та меблі. Стіл, віденські крісла, різьблена поличка - належали родині Косачів, все інше відтворено за спогадами.

Музей налічує майже 7 тисяч експонатів, серед яких найцікавіші саме особисті речі письменниці: стрічки, скринька для прикрас та намисто, корсет, мереживна сорочка, яку власноруч зробила сестра Лесі Ольга.

Також в музеї можна побачити родинні фотографії, рукописи, прижиттєві видання творів письменниці, а також велику сімейну бібліотеку.

Літературна частина музею знаходиться в окремій будівлі, яку збудували на території садиби у 1980 році. Тут у чотирьох залах зібрано безліч цікавих документальних матеріалів та експонатів, які розповідають про життєвий та творчий шлях поетеси.

На екскурсіях можна почути цікаві розповіді про кожен експонат музею та ознайомитися із подіями, що відбувалися в той час у житті родини та як вони вплинули на становлення Лесі Українки, як письменниці.

Як доїхати

Селище Колодяжне, в якому розташовано літературно-меморіальний музей, знаходиться у Ковельскому районі Волинської області.

Потрапити сюди дуже просто. Через селище проходить траса Ковель-Луцьк та залізниця. Тож доїхати можна потягом або автомобілем без зайвих зусиль.

Потяги на Ковель курсують майже з усіх великих міст України. Далі з Ковеля можна доїхати автобусом, електричкою, таксі або велосипедом. Окрім того, можна прогулятися і подивитися гарні закарпатські краєвиди, тому що пішки від Ковеля до Колодяжного всього півтори години ходи.

Якщо ж ви подорожуєте на власному авто, то з маршрутом до селища Колодяжне не повинно виникнути складнощів. З міста Київ треба їхати трасою М07 до міста Коростень, далі тією ж трасою до окружної дороги міста Ковель. Там треба бути з’їхати ліворуч на трасу М19 і їхати 2,5 км до селища Колодяжне, там повернути праворуч на вулицю Лесі Українки і, нікуди не звертаючи, їхати 1 км до музею.

Колодяжне - це, власне, вдома…

Ці слова Леся Українка присвятила садибі у селищі Колодяжному. Для всієї родини це місце було особливим. Де б не доводилося жити письменниці, Колодяжне залишалося для неї джерелом творчості.

Більше ніж сто років тому написала вона у «Лісовій пісні»:

удуть приходити люди,

Вбогі й багаті, веселі й сумні,

Радощі й тугу нестимуть мені,

Їм промовляти душа моя буде.

Уривок цього твору став пророчим, адже тут у садибі відчувається її сила духу та любов до України.

Дійові особи:

Талановита і вже відома письменниця – Леся Українка. Справжнє ім’я Лариса Петрівна Косач-Квітка.

Дім - у травні 1882 року сім'я Косачів переїхала з Луцька в село Колодяжне і замешкала у будинку, який у родині звався «великим». Лесі Українці тоді було 11 років.

Старий ліс - в одному з листів письменниця згадує про таємні нічні прогулянки по садибному парку в Колодяжному (маєтку Косачів на Волині).

Матір — Поетеса Ольга Косач, псевдонім – Олена Пчілка.

Через багато років - у серпні 1911 року.

Далекий край - місто Кутаїсі, Грузія.

Драма-феєрія - драма-феєрія у трьох діях «Лісова пісня». Найвідоміший твір Лесі Українки. Письменниця написала її дуже швидко – за 10-12 днів. П’єсу вперше поставили 22 листопада 1918 року в Київському драматичному театрі.

Білий будинок - у 1890 році для Лесі побудували будиночок. І в сонячну погоду, і в місячні ночі він ніби світився білими стінами, тому його назвали «білим». На даху веранди для Лесі прилаштували солярій.

Рожева кімната - в будинку Лесі Українки вона була і спальнею, і робочим кабінетом.

Підручник для сестер – у 19 років Леся Українка, яка, до речі, отримала освіту вдома, для своїх молодших сестер склала курс «Стародавня історія східних народів».

Перша збірка поезій – «На крилах пісень».

Музей – Музей-садиба Лесі Українки у Колодяжному Ковельського району Волинської області, заснований у 1949 році.