Сага про героїв
Рекомендована тим, хто цікавиться історією козацтва
…І точилася битва велика. І чорніло поле від пролитої крові. Не на життя, а на смерть билися воїни хоробрі з армією ворожою. Зраджені союзниками, вони лишилися без Ватажка, якого взяли в полон. Вже вдесяте сходило сонце, а облога тривала. Та сили були нерівними. І почали відступати воїни хоробрі. І поклали буйні голови на тому полі. І лишився Останній Воїн. По груди в болоті, він один відчайдушно бився з армією ворожою. І збігали години, а взяти останнього воїна не могли. І тіло його пробили 14 куль, і в руках у нього була лиш коса. І вражений сміливістю відчайдуха, воєвода війська ворожого вирішив дарувати йому життя, та Останній Воїн не захотів приймати такої милості… З тих пір минули століття. А на місці поля, де точилася битва велика, тепер заповідник, що оберігає пам’ять про хоробрих воїнів.
Серед шанувальників історії українського козацтва, це невелике містечко, що розташовано на Волині, дуже відоме і популярне. Воно включене в майже усі туристичні маршрути тієї місцевості. Чому так? Тому що саме тут майже чотириста років тому відбулася знаменита Берестецька битва. Місце, яке нагадує про трагічний епізод української історії, про битву українських козаків з поляками. Ці мальовничі ліси і луки були справжніми свідками тих подій. Побувавши тут, можна відчути об’єднання минулого і сьогодення. Величний меморіал, музей, в якому справжня зброя, речі та черепи козаків, знайдені на місці битви, великий пам’ятник з мужніми обличчями - все це не аби як надихає, дає змогу відчути силу наших предків.
Історичні події
Місто Берестечко розташоване на південному сході Луцького району Волинської області. Перші звістки про нього датуються 1445 роком, як село Берестки. Назва, вочевидь, походить від берестяних лісів, що росли навколо.
В ті роки місто належало боярському роду Боговитиних. Склад населення міста в той час був дуже різноманітний. Тут були і міщани, і городники, і комірники, і перекупщики, і ремісники. Але основною діяльністю місцевого населення було сільське господарство. У 1544 році князь з роду Пронських С-Ф. Г. Пронський одружився на дочці Михайла Богуша Федорі та отримав місто разом з нею в придане. Після отримання у 1547 році магдебурзького права, Берестечко стало містом. Це дуже сильно вплинуло на його розвиток. Тут швидко почала зростати кількість населення, проводилися великі ярмарки, на яких продавалися і місцеві товари, і закордонні.
Наприкінці XVI ст. усе панівне населення почало відходити від православ’я і приймати католицтво. У 1580 році містом став правити луцький староста Олександр, який був сином Пронського. Після поїздки до Риму, він також прийняв католицтво.
Наступні дані про місто датовані серединою XVIІ ст. Тоді Богдан Хмельницький почав визвольну війну, яку українці сприйняли з великим ентузіазмом. Після укладення Зборівського договору у 1649 році, за яким козацтво отримало самоврядність в межах Речі Посполитої, він почав викликати чималий острах у поляків. Тому що вплив на українські території з боку Польського королівства значно послаблювався. Особливе обурення викликало збільшення козацьких військ на прилеглих територіях та активізація православ’я.
Військовий наступ розпочався, коли поляки, порушивши умови Зборівського миру, спланували новий наступ на козаків у лютому 1651. На той час положення Хмельницького було досить нестабільне. Український народ був проти союзу гетьмана із татарами, але він вважав, що не впорається у війні без татарської підтримки. Гетьманщина та Кримське ханство були васалами Османської імперії, тому у питаннях допомоги вони мали звертатися до султана. Хмельницький відправив послів до султана Османської імперії Мехмеда IV, після чого султан віддав наказ Кримському хану Іслам-Гераю ІІІ про допомогу козацькому війську у війні. Татари погодилися, але така не добровільна допомога стала фатальною для козацької армії.
У квітні 1651 року польський король Ян ІІ Казимир отримав від Папи Римського меч та прапор, а разом із ними благословення на боротьбу за католицьку віру. Тому король разом із 120-тисячним військом спланував наступ і вже в травні оточив місто Берестечко, яке знаходилось на межі Галичини і Волині та мало важливе стратегічне значення.
У травні 1651 р. Хмельницький із 100-тисячним військом розташувався біля міста Збараж в очікуванні Кримського хана. Це очікування було на користь полякам, тому що в них з’явився час зібрати сили та продумати наступ.
Затримка татарського війська позбавила гетьмана можливості продумати чіткий план. Тим часом поляки вирішили провести наступ через Дубно і Сокаль, через що Хмельницькому довелося розташувати свої війська у напрямку Берестечка. Крім того, невизначеність подальшого наступу викликала занепад бойового духу армії. Кримський хан із 30-тисячним кінним військом прибув до Берестечка лише на початку червня. Тоді ж гетьман негайно вирушив у похід.
В той же час, польське військо вирушило до міста Дубно, та по дорозі отримало звістку про наступ українців. Військо повернулося до Берестечка і розташувало свої табори за 2 км від берегів р. Стира. Зранку між татарською та польською кіннотою відбулися перші сутички. Це був початок Берестецької битви.
Наступного дня розгорнувся більш запеклий бій. Тоді кримський хан виступив із військом на пагорби над Берестечком, а польське військо спрямувало всі свої сили безпосередньо на табір козаків. Однак цей наступ для поляків виявився невдалим, бо козаки напали на них з флангу. В результаті запеклих боїв біля 7000 поляків було вбито. Така поразка на другий день битви дуже вразила короля Яна ІІ Казимира. Тому він всю наступну ніч складав стратегічні плани нового наступу. Зранку польське військо було вишикуване за новітньою німецькою технологією, за якою створювався ефект набагато більшого війська, ніж було насправді.
Того дня несподівано у ході битви тікає кримський хан Іслам-Гірей. Дні боїв збіглися з мусульманським святом Курбан-Байрам, коли за звичаєм будь-які військові дії заборонені. Тому татари вважали карою Божою великі втрати на полі бою. Останньою краплею стало гарматне ядро, що розірвалося біля самих ніг хана і вбило його коня. Татарське військо сприйняло це за поганий знак і вони почали тікати, навіть залишаючи загиблих, що є зовсім нехарактерним для мусульманських звичаїв. Через зраду татар лівий фланг козацького війська залишився оголеним і польська армія швидко зайняла татарські позиції і притиснула козацькі війська до болотистої річки Пляшівки. Становище українців стало критичним.
Насправді достовірно невідомо, чи кримський хан справді злякався поганих знаків, чи спланував втечу заздалегідь, чи напередодні був підкуплений поляками, але цей вчинок дуже деморалізував українську сторону. Більш того, вночі Б. Хмельницький кинувся навздогін за ханом, щоб вмовити його повернутися, але і сам, з невідомих причин, не повернувся до табору. Є версія, що гетьман таки наздогнав хана Іслам-Гірея та вмовив надати допомогу козацькій армії. Але хан не стримав свого слова і полонив гетьмана на 10 днів.
Козацьке військо, яке і так знаходилося в жахливому становищі, залишилось ще й без командувача. Зростало недовір’я між старшиною та низами. Було прийняте рішення обрати нового гетьмана, їм став Іван Богун.
Поляки, скористувавшись розбратом в козацькому війську, поступово почало стискати кільце оточення навколо них, перекинувши ближче важку артилерію. Постійні обстріли завдавали суттєвої шкоди козацькому табору. Гетьман разом із військовою старшиною прийняли рішення про відвід військ. Для цього було потрібно збудувати декілька мостів. Щоб загатити болота козаки ні шкодували нічого. У будівництво йшли вози, військова артилерія, продовольчі бочки, одяг. Відхід війська пройшов дуже вдало, козакам вдалося відвести кількатисячне військо і вивезти гармати. Але через погану організацію, у таборі почалася паніка, і козацьки полки ринулися до переправ. Мости не витримали і багато людей потонуло. Польські ж війська, дізнавшись, що Богун відвів артилерію, вдерлися у козацький табір, де залишилось лише 300 козаків. Вони і прийняли на себе основний удар ворога. Усі вони загинули. Залишався лише один, поранений 14 кулями, але неймовірно хоробрий і сильний. В нього не було жодної зброї, тому він протягом трьох годин відбивався від ворога косою. Коли ж польській король запропонував йому життя, при умові, що козак здається у полон, то він відповів, що гідно загинути набагато важливіше, чим залишитися живим. Після цього він був вбитий списом.
Загальні втрати козацького війська становили майже 30 тисяч чоловік. Але майже усі загиблі становили козацько-селянське військо. Тому що регулярне козацьке військо відійшло під командуванням Богуна.
Історія заповідника
Ідея споруди меморіального комплексу виникла у архімандрита Почаївської лаври Віталія. Парафіяни не раз розповідали йому, що знаходять на своїх полях та городах козацьку зброю та кості. Прибувши до Берестечка та зустрівшись з місцевими жителями, його ідея тільки зміцніла. Монахи Почаївської лаври почали збирати пожертви. Так у 1909 році на острові Журавлиха з’явився великий дубовий хрест. А у 1910 році почалося будівництво храму та великої цегляної стіни, яка мала оточити периметр всього острова, символізуючи земляний вал, яким козаки оточували свій табір.
В 1912 році на острів перенесли Михайлівську церкву, побудовану ще в XVII ст., в якій 250 років тому Богдан Хмельницький молився перед боєм. А коло неї був побудований архієрейський будиночок. В нього переїхала частина ченців з Почаївської лаври. В 1914 році завершили будівництво Свято-Георгіївського храму. Цей храм по істині унікальна споруда, яка немає жодного аналогу в світі. Возведений, у стилі козацьких храмів того часу, за проектом двох архітекторів В. Максимова та А. Щусєва храм, має три іконостаси. Основний - Георгіївський, розміщений безпосередньо у храмі, підземний - Параскеви П'ятниці, і балконний - Бориса і Гліба. Ще однією особливістю храму є те, що його розписував відомий художник Іван Їжакевич. Під храмом проложено підземний хід. Він з’єднує Михайлівську церкву з підземною каплицею, що розміщена під Георгіївським храмом. Зараз цей храм належить Свято-Георгіївському чоловічому монастирю. А у підземній каплиці-усипальниці спочивають численні останки загиблих козаків.
Після польської окупації 1919 року усі підземні ходи було замуровано. Поляки забороняли вшановувати пам’ять козаків. Але храм Лише у 1939 році, коли ці території було включено до УРСР, входи до підземелля знов відкрили. Але з початком війни ці підземелля слугували бомбосховищем для місцевого населення. Люди ховалися тут від обстрілів німецької армії.
В 1957 році монастир було зачинено. У храмі облаштували колгосп, а у архієрейському будиночку зерносховище. Потім тут була свиноферма. В 1960 році у приміщеннях храму розмістили інфекційну лікарню. Лише у 1966 році територію було передано Рівненському краєзнавчому музею. Тоді ж і розпочав свою діяльність музей-заповідник під назвою «Козацькі могили». Усі знахідки тоді були розміщені у келіях монастиря. В 1970 році археологічна група, під керівництвом І. Свєшнікова, розпочала грандіозні дослідження місцевості біля села Пляшева. В результаті досліджень було знайдено велику кількість речей, які поповнили експозицію музею.
В 1991 році музей отримав статус «державного» і був перейменований у Державний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви». На честь цього першим президентом України тут було відкрито величний бронзовий монумент, присвячений загиблим героям Берестецької битви. З того ж часу було відновлено богослужіння у Георгіївському соборі. А з 2002 року відновилася діяльність Свято-Георгіївського чоловічого монастиря.
У 2008 році заповідник отримав статус «національного». Тоді ж експозицію музею було повністю переоформлено і поповнено. Окрім речей та зброї козаків, сюди додалися ремісничі інструменти давніх часів, озброєння та речі солдатів Першої та Другої світових війн та вояків української повстанської армії.
Експозиція музею
Вхід до музею-заповідника лежить через міст над річкою Пляшевкою. Велика цегляна стіна оточує весь острів, нагадуючи, що саме так козаки оточили свій табір від ворога земляним валом. Попереду гарні ковані ворота, через які відкривається вид на Свято-Георгіївський храм.
На території заповідника, ліворуч від храму стоїть Михайлівська церква, яку перенесли сюди і відтворили за первісним планом. Разом із храмом вони створюють унікальний архітектурний ансамбль.
Між церквою та храмом проложено підземний хід, який веде до козацької гробниці. Тому попасти до неї можна як з Михайлівської церкви, так і з Георгіївського храму. Гробниця-усипальниця являє собою велику пустотілу колонну, яка повністю заповнена козацькими кістками та черепами.
За Михайлівською церквою, знаходиться архієрейський будиночок, на першому поверсі якого живуть монахи, а на другому - працює музей. Експозиція музею складається з семи залів. У першому залі зберігаються історичні матеріали про підготовку до битви, плани козацької армії, будівництво табору. В другому залі розміщена діорама, що відтворює атаку війська Яреми Вишневецького на козаків в перші дні берестецької битви. В третьому залі стоять вітрини, заповнені зразками зброї. Тут є боєприпаси, шаблі, мушкети, списи, бойові коси, пістолети та інше. Також тут можна побачити, знайдені при розкопках речі та зброю польської армії. В четвертому залі можна побачити склад козацької армії, хто входим до козацько-селянського війська, а хто служив у козацькому. В цій залі також можна порівняти зброю та речі селянських козаків та рядових і знатних, що служили в армії Хмельницького. Також тут багато побутових речей: портрети козаків, посуд, канцелярське приладдя, предмети одягу, гральні кістки, курильні трубки тощо. В інших залах викладено події самої Берестецької битви та історія України XVII-XVIII ст.
Зараз експозиція музею нараховує близько 1000 експонатів.
Від Георгіївського храму пролягає довга алея, обсаджена молодими дубами, що веде до монументального пам'ятника загиблим козакам та селянам-повстанцям. Цей пам'ятник було відкрито о 1991 році. Розробку було доручено відомому скульптору та художнику України - Анатолію Кущу. Майстер довго підбирав найкраще рішення, тому що головною задачею монумента було влиття в ансамбль монастирських будівель. Пам’ятник відображує, як пліч-о-пліч билися козаки та селяни. На передньому плані пам’ятника стоїть запорізький козак, справа позаду - реєстровий козак, а зліва позаду - покозачений селянин. Між запорізьким та реєстровим козаком ховається хлопчик, який символізує майбутнє. Цікавим фактом є то, що скульптор на шаблях запорізького та реєстрового козаків зобразив тризуби, як символ Української держави. За що пам’ятник тривалий час не було схвалено і співробітники обкому КПУ вимагали, щоб майстер прибрав цей націоналістичний знак. Завдяки тому, що Анатолію Кущу вдалося відстояти своє творіння, цей пам’ятник є першим в Україні, на якому з’явився символ слави і волі нашої незалежної держави.
Поруч з комплексом розташовані й інші історичні місця.
- - острів Гайок, де козаки вступили в останню битву із військом Речі Посполито0ї;
- - Козакова яма - невеличке озерце посеред болота, з якого на дерев’яному човні відважно бився останній козак;
- - Урочище Монастирщина - піщаний пагорб, порослий молодими соснами. Тут на галявині стоять два кам’яних хреста, на одному з яких видно висічену дату - 1651. Місцеві селяни поховали тут тіла загиблих у битві козаків;
- - Урочище Козацька Переправа - місце, на якому козаки будували мости, не шкодуючи ані речей, ані зброї. Саме тут вдало було відведено основну частину Запорізького війська. Це місце являє собою об'єкт багаторічних археологічних досліджень;
- - Урочище в селищі Острів, де початково була побудована Михайлівська церква.
Як доїхати
Дістатися до Козацьких могил не складно. До села Пляшева курсує багато міжміських автобусів та потягів. Прямі автобуси ідуть з Києва, Львова, Луцька, Рівного. Якщо їхати залізницею, то краще доїхати до Рівного, Львова або Луцька, а далі їхати автобусом до самого села.
Також сюди можна доїхати на своєму авто. Зі Львова треба їхати трасою М06 до села Малі Підліски, де по тій же трасі звернути праворуч. Далі їхати до міста Буск і звернути ліворуч на трасу Т-1806, яка приведе до міста Берестечко. З Києва треба буде їхати по трасі М06 до Житомира, далі нею через Новоград-Волинський до Рівного. Далі проїхавши наскрізь через все місто, звернути ліворуч на трасу Т-1806, яка веде прямісінько в Берестечко.
Резюме
Не вдалині від села Пляшева зберіглося надзвичайне місце, де багато років тому сталася драматична битва армії Богдана Хмельницького з польськими військами.
Це місце навряд чи колись втратить інтерес серед туристів. Навпаки, кожного року, сюди приїжджає все більше, і більше людей. «Козацькі могили» - унікальне місце, де можна сповна відчути трагедію та безсмертну силу волі українського народу. Зараз ця місцевість територіально належить Україні і тут звучить українська мова. Це все великий вклад наших предків, це перемога козацької армії.
Дійові особи:
Битва велика – Битва під Берестечком 1651 року. Вважається найбільшою за всю національно-визвольну війну. До ХІХ століття Берестецька битва залишалася наймасовішою в історії Європи.
Поле – битва відбувалася між селами Острів та Пляшева, що на Рівненщині.
Воїни хоробрі – Військо Запорозьке.
Армія ворожа – армія Речі Посполитої.
Союзники – кримськотатарське військо.
Ватажок – гетьман України Богдан Хмельницький.
Вже вдесяте сходило сонце - Берестецька битва точилася впродовж майже двох тижнів. У певний момент козаки отаборилися на березі річки Пляшівка. Вони були неприступні, адже добре володіли вогнепальною зброєю. Облога тривала майже 10 днів.
Поклали буйні голови - за різними підрахунками, під Берестечком загинуло по 100 тисяч воїнів із обох сторін.
Останній Воїн - сотник Нечитайло.
Збігали години – козак бився упродовж трьох годин.
Воєвода війська ворожого – король Речі Посполитої Ян Казимир ІІ.
Минули століття – у 2011 році минуло 360 років відтоді, як відбулася Берестецька битва. З цієї нагоди на Рівненщині історичні реконструктори з різних куточків України та з-за кордону відтворили епізод битви.
Заповідник – Національний історико-меморільний заповідник «Поле Берестецької битви». Його відвідувачі й нині можуть побачити Михайлівську церкву, у якій перед битвою з польською армією у 1651 році молився Богдан Хмельницький, побувати на екскурсії в музеї Берестецької битви та відвідати храм-мавзолей — Гергіївську церкву.
Адреса:
35511, Радивилівський район, с.Пляшева