Зимненський монастир

Монастир, який побудував Великий Князь

Рекомендований тим, хто вірить у дива

Давно те діялося. Жив на білім світі Великий Князь. І вершив він справи визначні. І правив він у Стольному Граді. Та час від часу повертався на Малу Батьківщину. Їхав він якось біля ріки, і зійшов на гору і побачив печери. І відчув на тому місці благодать. І звів там дерев’яну церкву, а поруч ще одну. І оточив їх стінами. І поставив там княжий терем. До церков прийшли монахи. Згодом на місці тім монастир постав. І жили там перші Волинські Святі. Побував у обителі і Нестор Літописець. Багато води спливло з того часу. Монастирські мури пережили і мир, і війну. Та жодне лихоліття їх не торкнулося. Кажуть, це тому, що обитель оберігає образ Пресвятої Богородиці. Цю ікону подарував храму сам Великий Князь. То була сімейна реліквія, якою благословили його шлюб із грецькою царицею Анною. Образ виявився чудотворним – він досі творить дива. А благодать землі тієї, на якій Великий Князь церкви закладав, відчутна й донині.

• Архітектурні об’єкти
• Історія
• Чудотворна ікона
• Як дістатися до Зимненського монастиря
• Висновок
• Тлумачний міні-словник

Волинь дуже багата на різноманітні православні святині. Такі місця завжди приваблюють не тільки паломників, але й велику кількість туристів. Адже саме тут можна відчути особливе духовне піднесення, знайти спокій та душевну рівновагу.

До одного з таких святих місць відноситься Святогорський Успенський Зимненський ставропігійний монастир. Відчути всю велич та красу цієї православної перлини можна лише побувавши там.

Архітектурні об’єкти

Територія Зимненського монастиря зовсім невелика, але дуже доглянута, чиста та охайна. Дуже яскраво гармонують між собою білі стіни споруд та зелені галявини. Неможливо не помітити також велику кількість квітів та химерні фонтани.

Монастирський комплекс розташовано в заплаві ріки Луга, на високому природному мисі. До складу його архітектурних об’єктів відносяться: Успенська церква, церква Святої Трійці, Варлаамська церкви, церква Юліанії, дзвіниця та оборонні стіни.

Головною будівлею монастиря є Успенський собор, який має прямокутну форму з п’ятьма вежами на верху. З одного боку до собору примикає напівкруглий виступ – апсида, з іншого двоповерхова дзвіниця, що як і собор має квадратну форму. Внутрішнє оздоблення храму теж заслуговує почесті. Його стіни виконані з цегли різного кольору та розмірів та мають дивні ніші аркового виду. Особливо велично виглядає трьохярусний позолочений іконостас.

Найстарішою спорудою в комплексі є Свято-Троїцький храм. Згідно з археологічними дослідженнями цей храм збудував князь Володимир. На великий вік храму вказує і його зовнішній вигляд, тому що він має круглу форму. Такі храми раніше будували з метою захисту, як фортеці.

Будівля дзвіниці була найбільше перебудована у псевдо російському стилі. В її стилі залишилась суворість оборонної будівлі та добавились витягнуті вікна, декоровані колони та карнизи, ажурні грати. З північного боку до дзвіниці пристроєна двохярусна вежа з арковим вікном.

Ще однією старовинною церквою є церква святої Юліанії. Наприкінці ХХ ст. її збудували саме на місці, де колись величаво стояв терем князя Володимира. Вважається, що на тому місці, де зараз в церкві розміщено вівтар, раніше знаходилася домова церква князя.

Поруч зі Свято-Троїцькою церквою розташовано вхід в аркові печери Варлаамської церкви, яка раніше була каплицею. Ця будова дуже незвична, тому що витесана в скельній породі. Вона має квадратну форму з двома напівкруглими виступами з двох боків. Печерний комплекс розходиться на три коридори, загальною довжиною 70 м. Печери уходять в глиб скель на глибину майже 6 м. Свою назву печерна церква отримала на честь святого Варлаама, ігумена Києво-Печерської лаври, який помер тут, не доїхавши додому. На місці, де він молився, з’явилося джерело.

По периметру монастиря залишилися оборонні стіни з чотирма вежами та п’ятьма арковими брамами.

Територія монастиря доволі велика. Окрім храмів, тут є і багато інших будівель, що потрібні для забезпечення власних потреб монастиря. Тут є молочна ферма, пташник, млин, пекарня, просфорна, трапезна, швейна майстерня, а також кафе і іконна лавка для туристів. Монастирю належать великі угіддя землі, де вирощують багато зернових культур, фруктові сади та городи.

Історія

Зимненський монастир вважається одним з найдавніших в Україні. Розташований монастир на Святій Горі, біля селища Зимне Володимир-Волинського району Волинської області. Датою його заснування вважаються 992-993 рр.

Ця гора в ті часи знаходилася майже на шляху, що поєднував Київську Русь з країнами Європи та Візантійською імперією. Свою назву гора отримала після того, як князь Володимир Великий звелів зруйнувати тут усі язичницькі символи, а замість них облаштувати християнську церкву.

У стародавніх літописах зазначається, що князь Володимир Святославич у 1001 році збудував на Святій горі терем та дві дерев’яні церкви. Цей терем був зимовою резиденцією князя, звідси й з’явилась назва тутешнього села.

Записи про монастир є навіть у Києво-Печерському Патерику. В одному з записів, що датується 1062 роком, йдеться про ігумена Києво-Печерської лаври Варлаама, що помер по дорозі до Києва, саме тут у Зимненському монастирі. До слова ж, між монастирями у Києві та у селі Зимне є своєрідна схожість. Вони обидва починалися з печер та печерних храмів. До того ж печери обох монастирів дуже схожі за структурою.

У XII ст. монастир було укріплено потужними стінами, тому він став однією з значніших фортифікаційних споруд того часу.

Наступні записи про Зимненський монастир датуються 1458 р. за правління клеванського князя Федора Чарторийського. Тоді монастирські угіддя перейшли у власність шляхти, через що багато земель втратилося. У 1495 році Чарторийський почав велику реконструкцію монастиря. На місці дерев’яної церкви будується великий Свято-Успенський храм, на території з’явилися дзвіниця і каплиця, а весь периметр монастирю закрили величезні оборонні стіни з шістьма вежами. Пізніше тут відкрили друкарню та школу.

Уся сім’я Чарторийських приймала багато участі в розвитку монастиря. Тому вони навіть зробили монастир родинною усипальницею.

За правління Чарторийських Зимненський монастир дуже розбудувався та розквіт. Але потім настав період занепаду. У 1596 р. із прийняттям Брестської унії духівники монастиря почали боротися з уніатством. На фоні суперечок і судових розглядів монастир почав занепадати. Довго монастир чинив опір уніатству. Попри те, що йому дуже допомагали шляхетні родини, у 1624 році монастир залишився навіть без настоятеля та братії. У 1682 році святиню таки захопили уніати та поголили всіх монахів за католицьким обрядом, а невдовзі їх звідти вигнали.

У 1724 році волинський староста Михайло Чацький придбав Зимненський монастир і всі землі, що були навколо. Він був фанатичним католиком, тому володіти такою святинею було дуже важливим для нього. За часи його володіння монастир трохи змінився. Храм було перебудовано на костел, та замість п’яти куполів залишили лише два.

Чацький був дуже жадібним, тому не посоромився розорити родову усипальницю князів Чарторийських і зняв дорогоцінності з померлих. Крім того, він познімав і вивіз багато ікон, а з найкоштовнішої ікони монастиря – зняв усе дорогоцінне каміння. Але кажуть, що одразу після наруги над іконою – він осліп, і через декілька років помер. Теж саме було і з його нащадками, спочатку вони сліпли, а невдовзі вмирали. Так ікона покарала Чацького за глумління над святинею.

Початок відродження монастиря почався за часи правління царя Олександра II. Але всі будови монастиря були настільки старі та занедбані, що постійно вимагали ремонту, тому до кінця XIX ст. святиня знов опинилася на межі існування.

У 1892 році монастир знов стає православним, а у березні 1893 року наказом священного синоду монастир було відновлено, як жіночий. Тоді ж його знову наділили землями та присадибними ділянками. У 1898 році під керівництвом архітектора Миколи Козлова тут почалися реставраційні роботи, які тривали майже 30 років. Завдяки цьому унікальна пам’ятка старовини була збережена і вже остаточно надбала православний вигляд.

На початку XX ст. монастирю знов прийшлося не солодко. У 1914 році завдяки московській владі почалася Перша світова війна. Як раз через селище Зимне проходила лінія фронту. Тому черницям довелося втекли з монастиря, забравши із собою ікону Божої Матері. Будівлі монастиря дуже постраждали: пошкодилися стіни, проломилися дахи та вигоріли внутрішні інтер’єри. У храм влучили навіть три дуже потужних снаряди, але чудовим образом вони не розірвалися і споруда залишилася неушкодженою. Вони й по сей день стирчать зі стіни храму, нагадуючи про захист Божий.

Після війни в монастирі було проведено деякі будівельні роботи, а його робота відновлена. Але стабільність тривала не довго. У 1939 році волинські землі були анексовані радянським союзом та переведені до складу СРСР. Розв’язана керівництвом СРСР та фашистською Німеччиною Друга світова війна, привела до зачинення монастиря та використання його території під військову частину Червоної Армії.

Після закінчення війни, монастир не повернувся до життя. Сталінський режим діяв дуже репресивно по відношенню до храмів. Тоді життя монахинь у монастирі остаточно припинилося, їх перевели в Дерманський монастир, що на Рівненщині, а в стінах Зимненського монастиря запрацював тракторний завод.

У 1975 році за монастир взявся архітектор Євген Осадчий. Йому сподобалось, що це місце зовсім недосліджене і тут є над чим попрацювати. Разом з мистецтвознавцем Леонідом Крощенко вони взялися за наукові розвідки. Вони провели тут багато досліджень: архітектурні, археологічні та історичні. В результаті проведених робіт вони склали макет реконструкції. Будівельні та реконструкційні роботи велися до 1990 року. За цей час було повністю відреставровано храми, відремонтовано оборонні мури з баштами та прилеглі до мурів корпуси.

Тим же роком рішенням облвиконкому Волинської області Зимненський монастир було передано до РПЦ як жіночий. В 1991 році з Корецького монастиря сюди прибули перші черниці. Після цього почалося справжнє відродження монастиря, як православної святині. Монахиня Стефана та інокиня Галина власними стараннями та коштами влади, благодійників та прихожан, день за днем перетворювали занедбані території на квітучий куточок. Тоді ж, після отримання Україною незалежності, святиня перейшла до УПЦ.

У 1992 році монахиню Стефану було возведено в сан ігумені, який вона займає і зараз. На той момент в монастирі вже було 2 монахині, 6 інокинь і 7 послушниць, а церковну Службу вели 2 ієромонахи. Великим подарунком за щедру працю, для сестер та послушниць стало перевезення до монастиря святих мощей первомученика архідиякона Стефана і преподобного Арсенія Печерського Трудолюбивого. А пізніше сюди повернулася головна святиня монастиря - чудотворна ікона Божої Матері. У 1996 році Священний Синод УПЦ надав монастирю статус ставропігійного.

Чудотворна ікона

Є у монастирі старовинна чудотворна ікона. Історія її дуже давня. Ще у 988 році, привіз цю ікону в ці місця Константинопольський патріарх Микола II Хрисоверг. Нею він благословив на шлюб київського князя Володимира та грецьку царицю Анну. А коли князь Володимир збудував на Святій горі церкви, то подарував цю ікону монахам. С того часу вона є головною святинею обителі.

Написана ікона на кипарисовій дошці грецькими іконописцями. У ХVІІІ ст. над іконою добре попрацювали майстри, зображення Ісуса та Богоматері покрили срібною ризою із позолотою, а раму – золотом. А в ХІХ ст. прикрасили дорогоцінним камінням, перлами та діамантами.

Є багато історій пов’язаних з чудотворною іконою.

Одна з таких пов’язана з її поверненням у Зимненський монастир. Паломники, очевидці того дива, розповідають, що напередодні побачили над церквою Святої Трійці вогняний стовп, а з храму доносився спів Херувимської. Вони поспішили до храму, де явно почалося богослужіння, але храм виявися зачинений. То співали ангели, раділи поверненню ікони.

Ще одна дивна історія відбулася в Корецькому монастирі, коли Зимненська ікона Богоматері знаходилася там на зберіганні. На Різдвяній службі, одна з наймолодших черниць, стояла саме поруч з іконою. І вона була так зосереджена на службі, що не помітила, як олія з лампадки біля ікони пролилася на її одяг. Черниця дуже засмутилася та розхвилювалася, через це навіть проплакала усю ніч. Згодом, саме цю молоду черницю Стефану направили в Зимненський монастир, щоб відновити його та облагородити. Коли ж Стефана стала ігуменею монастиря, їй нагадали ці події. Що матір Божа ще тоді помазала її на Зимненський монастир.

Ікона і справді творить дива. Багато людей приїжджає аби попросити у Божої матері допомоги. Багато листів надходить до монастиря з подякою і шаною, з історіями чудових зцілень.

Як дістатися до Зимненського монастиря

Доїхати до Зимненського монастиря можна у різний спосіб.

Це велика православна святиня, тому сюди можна замовити паломницький тур. Багато туристичних агенцій пропонують різні види турів, як саме в Зимненський монастир, так і з відвідуванням інших святих місць, що розміщенні неподалік. Тому гарним варіантом буде обрати саме такий спосіб.

Якщо ж ви подорожуєте самі, то є декілька варіантів маршруту.

Спершу треба доїхати до обласного центру міста Луцьк. До нього з усієї України курсують автобуси, а також можна дістатися прямим чи проходячим потягом. Далі треба буде пересісти на автобус до Володимир-Волинського. З автовокзалу міста Луцьк вони відправляються кожні 20-30 хвилин. Якщо ви дісталися до Луцька потягом, то вам спершу треба буде доїхати до автовокзалу. Він знаходиться у двох кварталах від залізничного вокзалу, тож можна прогулятися пішки, або під’їхати міським транспортом чи на таксі.

Місто Володимир-Волинський також має добру залізничну розв’язку. Тож можна приїхати потягом одразу сюди.

Відстань з Володимира-Волинського до Зимненського монастиря лише 8 км. Тож далі можна проїхати на таксі, або автобусом №10 від автостанції, цей автобус відправляється кожну годину.

Якщо ви подорожуєте автомобілем, то з Києва треба їхати трасою Е40 Житомир - Новоград-Волинський - Рівне, далі трасою Н22 по маршруту Луцьк - Володимир-Волинський, не доїжджаючи до міста повернути на дорогу Т0302 та через 3,5 км повернути у селище Зимне. Монастир буде легко знайти, там усюди є вказівники.

З Одеси на авто треба їхати трасою Е95 до Умані, далі трасою Е50 по маршруту Вінниця - Хмельницький - Тернопіль, потім трасою М19 на Луцьк, а потім Н22 на Володимир-Волинський.

Зі Львова - трасою М09 до міста Жолква, далі трасою Р15 до Володимир-Волинського, по окружній дорозі доїхати до дороги місцевого значення Т0302 и повернути на південь, через декілька кілометрів буде селище Зимне.

Висновок

В Зимненський монастир приїжджають і паломники, і ті хто цікавиться історією та архітектурою, і туристи, і ті, кому потрібна допомога.

Щоб прикластися до чудотворної ікони сюди їдуть тисячі людей. Вони питають Божу Матір про допомогу і вона відповідає кожному. Наразі при монастирі навіть працює офтальмологічний кабінет, але перед відвіданням доктора, спочатку треба прикластися до ікони і попросити за здоров’я.

Кожного дня з різних куточків України сюди приїжджають туристи і паломники. А монастир зустрічає їх спокоєм та благодаттю. Вражаючі храми, зелені галявини, клумби з трояндами, дзюрчання фонтану та пам’ятник Володимиру Великому - все це залишає не аби яке враження та відчуття незвичайної духовної аури.

Тлумачний міні-словник

Монастир – Зимненський Свято-Успенський Святогірський жіночий монастир. На сьогодні є одним із найстаріших в Україні.

Великий Князь – князь Володимир Святославич із варязької династії Рюриковичів, відомий також як Володимир Великий, Володимир Святий, Володимир І.

Давно – 1001 рік.

Справи визначні – у 988 році хрестив Київську Русь.

Стольний Град – Київ.

Мала Батьківщина – Волинь.

Ріка – ріка Луга.

Гора – Свята Гора, знаходиться неподалік Володимира-Волинського.

Печери - як більшість древніх монастирів, обитель починалася з печер, де ще в домонгольську добу існував підземний храм.

Дерев’яна церква, а поруч ще одна – князь Володимир Великий заклав дерев’яну церкву на честь Успіння Богоматері і мурований храм Святої Трійці.

Княжий терем - він став зимовою резиденцією князя Володимира на західному кордоні Русі. Звідси і назва селища – Зимне.

Волинські святі - Стефан і Амфілохий, що були тут єпископами.

Нестор Літописець - автор «Повісті минулих літ».

Лихоліття їх не торкнулося - під час Першої світової війни біля монастиря проходила оборонна дуга, і деякий час храмові будівлі стрясали потужні артилерійські залпи, декілька снарядів навіть влучили у стіни собору. Та шкоди обителі не завдали - жоден із них не вибухнув.

Творить дива – зцілює недужих.